Реєстрація
Володимир Гунчик: «Дуже хочу, і цього хоче кожен українець, щоб був мир. Але я хочу, щоб була перемога»

Володимир Гунчик: «Дуже хочу, і цього хоче кожен українець, щоб був мир. Але я хочу, щоб була перемога»

10:28 22.12.2016
Ще один рік добігає до свого фінішу. Яким він був для Волині, з чим зустрічає область новоріччя і чого чекати у 2017-му — про це у розмові з головою Волинської облдержадміністрації Володимиром ГУНЧИКОМ.

— Володимире Петровичу, рік, що минає, чого приніс більше: розчарувань чи надії?

 

— Ну, звичайно, надії. Тому що по життю я завжди був більше оптимістом, ніж песимістом. Хоча рік був важкий. Мало того, що високосний, він певною мірою і переломний. Відбулося багато важливих подій, що суттєво вплинули на ситуацію в країні. Він завершується і глобальними світовими політичними подіями, такими, як вибори президента США, війна в Сирії, міграція, що заполонила країни ЄС, продовження війни у нас, в Україні. Ще й синдром Савченко, як ми його називаємо, додався. Тому рік був непростим. Але якщо скласти всі пазли в єдину картину, то він був успішним. І можу чітко це мотивувати. Наші агресори отримали по зубах і не змогли реалізувати свої задуми. У них немає відчуття впевненості, тому що росіяни відчувають тиск і заяви Путіна про те, що він з обережністю ставиться до «ДНР» і «ЛНР» і те, що з обігу повністю зникло слово «Новоросія» — це величезний політичний успіх України. Політична ситуація в світі напружена, бо світові гіганти трохи розслабилися. Але вони теж розуміють, що треба напрягтися. Це стимулює. Якщо брати ситуацію в області, то попри певні складнощі в цілому 2016 рік був успішним. І з точки зору реалізації програмних засад, і з точки зору життя волинян, і вирішення проблемних питань. У нас не залишилося жодного питання, по якому не бачили б перспективи руху. Можливо не всі вирішені, але ми чітко знаємо, що будемо робити в наступному році. Це вже величезний плюс.

 

— Тобто кроки зроблені послідовні, а не хаотичні?

 

— Саме так. Зробив один крок – і вже знаєш, що робити далі, а не зробив крок-два і зупинився. І назад повертатися не хочеться, і йти вперед не знаєш, як. Тому в цілому більше позитиву і більше оптимізму має бути у наступному році.

 

— Попри кризові явища в економіці, попри постійне «все пропало», і цьогоріч Волинь фінішує з суттєвим перевиконанням свого бюджету. Як вдалося це зробити?

 

— Не хотів би сказати, що ми все зробили, бо є ще багато питань, які треба дотягувати. Але коли я кілька місяців тому сказав, що бюджет області буде понад 2 мільярди гривень, багато хто поставився до цього дуже скептично. Посміялися, дехто мене покритикував. Сьогодні маємо 2,4 мільярди, а якщо все буде добре, то до кінця року дотягнемо до 2,5 мільярда. А це у 5 разів більше, ніж в 2014 році. Хочу зазначити, що однаково повноцінно спрацювали всі гілки влади, починаючи від органів місцевого самоврядування, сільських і селищних рад. Під знаком питання залишилося тільки дві сільради, де ще треба дотягувати дохідну частину бюджету. Якщо взяти 412 бюджетів, які у нас є, то 300 вже виконали річний план. Такого у нас ще не було ніколи. Перевиконання всіх доходів місцевих бюджетів становить понад 700 мільйонів гривень. Для голови адміністрації це дуже сильна позиція. Я дуже задоволений і хочу подякувати всім гілкам влади, що ми змогли забезпечити виконання всіх завдань, про які говорили у грудні 2015 року. Без консолідації, без розуміння і взаємної підтримки зробити це було б важко. І хто б не критикував ситуацію, яка є у стосунках між адміністрацією і органами місцевого самоврядування, показники бюджету засвідчують, що у скептиків дуже мало шансів сказати щось у противагу реальним цифрам.

 

 

— Якщо якісь тертя й були, вони суттєво не вплинули на загальну ситуацію?

 

— Всі тертя — це політичні проекти, які сьогодні є в обласній раді. У нас немає ніяких соціально-економічних перепон чи проблем між головою ОДА і депутатами. Так, мені теж хотілося б зробити більше по дорогах, більш інтенсивно завершити ремонти на деяких напрямках. Але є реальна ситуація: наші будівельні компанії місцеві — одні з кращих по обсягах будівництва в Україні. А це значить, що вони завантажені на повну потужність. Затягувати в область сторонні будівельні компанії і створювати прецедент не завантаженості своїх, я на такий крок не пішов. І вважаю, що краще ми продовжимо тенденцію на активну, стабільну роботу у 2017 році, ніж будемо працювати за принципом синусоїди: сьогодні – наверху, а завтра спустилися донизу. Політичні проекти були, є і будуть, від них відмовитися неможливо. Тому є політичні фракції в обласній раді, є їхні лідери, які хочуть, щоб їх поважали, щоб до них дослухалися. Голова адміністрації це робить. Але робить це не публічно, не виходить на трибуну, не обнімається перед камерами. У нас достатньо робочих контактів з різними політичними силами. Лідери цих сил часто бувають у моєму робочому кабінеті, я однаково активно спілкуюся з рядовими депутатами, з депутатами органів місцевого самоврядування. Вважаю, що без такого спілкування та розуміння спільної відповідальності таких би результатів в області не було б. А критика? Вона спонукає до активної дії, не дає можливості самозаспокоїтися чи думати, що ти чогось особливого вже досяг. Я сприймаю її цілком нормально. Якщо мене критикують і допомагають — тоді ми працюємо разом. Якщо я когось критикую — давайте сідати за стіл і обговорювати питання. Якщо я не правий, то готовий вибачитися. Проблеми в тому не бачу ніякої.

 

«Зараз знову шукаємо крайнього і дивимося, на кого почепити черговий ярличок»

 

 

— Вас критикували нещодавно за те, що ви проігнорували останню сесію облради, де вирішувалося бурштинове питання з погодження надр для КП «Волиньприродресурс»…

 

— Можу пояснити ще раз. Я член депутатської комісії з питань екології. Мені надходить інформація, скажімо, вчора, що має збиратися комісія. Коли і де — даних немає. Мені кажуть: «Стежте за електронною поштою». Даруйте, я вчора приїхав з роботи додому о 23 годині. І якщо у когось є можливість по півдня сидіти в Інтернеті, то у мене такої можливості немає. Я голова адміністрації. І мене могли б попередити хоча б за кілька днів наперед, а не за один день. На завтра уже заплановані заходи, а мені кажуть , що завтра засідає комісія. Зачекайте, я підлаштовуюся під ваші рішення сьогодні на сьогодні, чи працюю відповідно із планом? Так відбулося і з сесією. Ніхто про сесію не говорив хоча б за тиждень до неї. У мене ж є свої плани. Коли мій перший заступник мав їхати на засідання урядової комісії по розвитку доріг, то я не міг його не відправити. Коли ще один заступник мав їхати у Рівне на регіональну нараду по профтехучилищах, а ми теж маємо цілу низку проблем з цим, я не міг її не відправити туди. Це були заплановані заходи. Тому, вважаю, що і з сесією знову спрацювали політичні моменти.

 

— Якась дитячість інколи проскакує у цих стосунках обласної ради і адміністрації. От ви до нас так, і ми до вас так! Ви нас не слухаєте, і ми вас не будемо…

 

— Мене теж це дивує. Вже складається враження, що коли я підтримую якесь питання, то воно сесією не підтримується. Для себе зробив висновок: мені треба навмисне говорити проти і тоді таке питання обов’язково підтримають!

 

— Як у мультику «А Баба Яга проти»?

 

— Наведу конкретні приклади, щоб не казали, що голова адміністрації це придумав. Ми говорили про баскетбольний клуб, пам’ятаєте цю ситуацію? Два місяці тому на бюджетну комісію я вніс пропозицію про підтримку баскетбольного і волейбольного клубів. 437 тисяч для баскетбольного і 200 тисяч для волейбольного. Комісія це підтримала, а депутати під час консультацій при підготовці порядку дня сесії - ні. Кого звинуватили? Голову облдержадміністрації. Виникає питання: чому? Тепер депутати відповідних фракцій і політичних сил ініціюють питання про підтримку баскетбольного клубу. І дивляться на мене, яку позицію займе голова ОДА? Ну якесь «ребячество» насправді. Я цих речей не розумію. Ми заявили на бюджетній комісії два місяці тому про те, що підтримуємо фінансування спортивних товариств до кінця року. Дебатували, сперечалися,говорили, що потрібно передати майно, я направляв відповідні листи, й ми отримали відповіді, що ніяке майно вам не передамо. На комісії сказав, гаразд, давайте не будемо ламати через коліно. І тепер до мене приходять представники спортивних товариств «Спартак», «Динамо» і кажуть: «Нам не дали гроші». Почекайте, так рішення ж приймалося, чому голова бюджетної комісії не виніс це питання на сесію, якщо комісія його підтримала? Зараз знову шукаємо крайнього і дивимося, на кого почепити черговий ярличок. І таких питань є дуже багато. Тому вважаю, що повинна бути плановість і передбачуваність питань. Голова адміністрації проводить вже другий місяць наради по розвитку. Ми говоримо про фонд регіонального розвитку, використання коштів обласного бюджету, соцеконом, я офіційно на апаратних нарадах запрошую всіх на ці наради. З обласної ради ніхто не приходить. Чому? Для того, щоб на сесії просто так позадавати мені питання? Ну я ж говоритиму те, про що говорю на цих нарадах. Днями проводили велику нараду по дорогах — і знов нікого не було. Вважаю, нам потрібно відкинути таку систему роботи. Вона не красить жодну зі сторін. Потрібен діалог не перед камерами в залі, коли всі стараються показати себе з політичної точки зору і публічності. Треба працювати в кабінетах, на нарадах обговорювати питання, робити зауваження. У мене такий стиль роботи. Я не відношуся до політиків чисто публічних, які тільки говорять і декларують. За мною стоїть величезна відповідальність за виконання тих завдань і рішень, які приймаються. Тому я ще раз звертаюся до депутатів: у нас немає конфлікту, у нас не відлагоджена система роботи. Ми повинні зрозуміти один одного, дискутувати, обмінюватися думками. Кожного понеділка голова адміністрації проводить апаратні наради, де озвучує плани на тиждень, проблемні питання. Немає представництва обласної ради на них. Хто заважає? Це не є конфлікт. Це невміння організувати спільні контакти. Я думаю, що цю проблему можна вирішити дуже просто. Ми передаємо свої заходи в обласну раду, вони свої, і як голова адміністрації я гарантую, що на всіх заходах, які проводитиме обласна рада, будуть представники ОДА і братимуть у них активну участь. І таким же чином запрошую до участі у наших заходах. Для того, щоб коли ми дискутуватимемо , я міг спокійно сказати: «Ми вчора з вами про це говорили». Якщо хтось хоче роздути конфлікт і показати, що у нас він є, це просто піар і бажання показати свою значимість. Я взагалі не відношуся до конфліктних людей, а більше схильний до діалогу і порозуміння. Але у кожного є свої обов’язки і завдання, тому сторони мають рахуватися одна з одною.

 

— А може, це бажання продемонструвати свою незалежність? От ми, мовляв, не такі залежні, як наші попередники, і не будемо прогинатися під адміністрацію…

 

— Знаєте, ці фрази багато про що говорять. Ніхто ні перед ким ніколи не прогинався. І повірте мені, особливої любові до якихось політичних сил я теж не відчуваю ні в минулій каденції, ні в цій. Є розуміння того, що ця політична сила існує, і це треба визнати. І з цією силою треба рахуватися, навіть якщо вона має два чи три штики. А якщо вона представлена ще й в обласній раді, то вона не просто так туди зайшла, а має певну кількість виборців, які делегували їй ці повноваження. Це означає, що треба рахуватися не стільки з цією політичною силою, як з тими людьми, які її делегували. Не можна говорити, що це маленька політична сила, а ми будемо орієнтуватися на велику. Таким же чином є державний чиновник, який виконує свої обов’язки, і його теж треба поважати, з ним теж треба дискутувати, тому що за ним стоять відповідні колективи людей, які виконують роботу так же само, як за депутатами стоять громади виборців. І перетягування канату, хто головніший, тут недоречне. Місцевий парламент виконує свої завдання, державний чиновник – свої, в тому числі – і делеговані обласною радою. Та у мене є повноваження, які делегували Президент і уряд. І я теж зобов’язаний їх виконувати. Тому якщо комусь хочеться створити прецедент напруженості, хочу відразу сказати: я не буду стороною, яка розпалює конфлікт. Закликав і буду закликати депутатів для об’єднання зусиль, тому що ми всі працюємо на волинську громаду.

 

«Вибачте, ремонти в своїх кабінетах ми не робили, автомобілів службових чи ще якихось речей на своє утримання не купували»

 

 

— І у 2017 рік входимо із списком довгобудів, які, як шлейф минулого, тягнеться вже багато літ. Частину з них вдалося в цьому році закрити, а частина перейшла у рік наступний. Що будемо добудовувати?

 

— Закрити вдалося добру частину, на 100 мільйонів гривень. Зокрема, Білинська школа, яку не могли 7 років добудувати, дитячі садочки у Турійському, Любомльському районах, спорткомплекс у Ратне, ті ж самі системи освітлення в територіальних громадах, які були пам’ятниками довгобудів. До 2019 року ми маємо покінчити з усіма довгобудами в області й не допустити створення нових. Ці зобов’язання я брав на себе, як голова адміністрації, приступаючи до роботи. Тому дуже радикально ставлюся до пропозицій, коли пропонують почати новий об’єкт, не завершивши старий. Я вважаю, ми не повинні це перетворювати в популізм і політичні обіцянки. Люди дуже неприємно реагують на такі речі. Коли приїжджаєш в село і бачиш, що бетонні блоки лежать вже четвертий рік і школа не будується, а ти кажеш, що її добудують, люди не вірять. Це приклад Осівців Камінь-Каширського району. Коли казав, що ця школа буде збудована, бачив величезний скептицизм в очах місцевих мешканців: «Володимире Петровичу, ви вже третій голова, який нам це обіцяє». Тому треба бути обережним і у своїх обіцянках. Проблемних довгобудів, які можна назвати пам’ятниками марнотратства, в області є чимало. Тепер ламаємо списи, як довести їх до пуття.

 

— Гарячі дискусії точаться довкола будівництва перинатального центру у Луцьку, в який вже «вбахали» великі кошти, а ще більше треба, щоб запустити в експлуатацію. Дійшли згоди і розуміння з цього питання?

 

— Добудовувати чи ні? Звичайно, добудовувати. Бо пологовий будинок – це одне, а перинатальний центр зовсім інше. Коли я був у Луцькому і Ківерцівському районах і мені сказали, скільки дітей народжується з патологіями, це лякає. І наше завдання зберегти цих дітей. Зробити це в звичайному пологовому будинку складно, тому перинатальний центр потрібно будувати. Він має об’єднати навколо себе всі пологові будинки, а не бути їхнім придатком. Це має бути серйозний науковий центр, там має бути найкраще обладнання. Та є одне «але». Центр — це майбутня обласна комунальна власність. Там будуть народжуватися й лікуватися діти з усієї області. Чому ми маємо напрягати тільки обласний бюджет? Чому не можемо сказати: «Шановні, якщо це обласний заклад і пацієнти з усіх районів там обслуговуватимуться, то давайте ми всі разом будемо його будувати. Візьмемо кошти з державного, обласного бюджетів і ущипнемо трохи і з районних бюджетів». Але ні, це не наше. А от як садочок побудувати в якомусь селі, то ми з обласного бюджету маємо гроші брати. Якщо школу — то з державного. Так не може бути. Оце слово «співфінансування» у 2014 році багатьох лякало, коли я казав, давайте об’єднувати зусилля, але не для того, щоб керувати всіма грошима. Ні, я хочу їх консолідувати й вирішувати стратегічні питання. Подивіться, що робиться у тубдиспансері, в онкодиспансері, чому там ми витрачаємо гроші тільки обласного бюджету? Чому ми не можемо громадою робити ці речі? Ми ж громадою будуємо сьогодні школу в Осівцях. Це ж не сама сільська рада чи районна її будують. Отакі підходи, коли ми об’єднуємо свої зусилля, і є відповіддю на різні політичні демагогії та політичні заклики. Засукали рукави, сіли, порахували – і тільки разом. Мене критикують за перинатальний центр, тому хочу пояснити. У 2015 році ми мали бюджет розвитку 90 мільйонів, а нам для перинатального треба 98 мільйонів. Частину коштів ми потратили і деякі роботи там виконали. У 2016 році бюджет розвитку становив 115 мільйонів і зрозуміло, що це не є разовий крок держави. Тому прийняли рішення, що у 2017 році, як би не складалася ситуація, перинатальний будемо добудовувати. Бо за цей період часу сформувався обласний фонд розвитку, і він сьогодні – майже 1 мільярд гривень. Ось з цих коштів можна знайти 98 мільйонів, щоб добудувати перинатальний центр. З державного візьмемо, обласного і трохи з місцевих. Впевнений, що так і буде. А якби ми зараз всі кошти кинули б на його добудову, то інші довгобуди залишилися б. Не було б дитячих садочків, школи, соціальних центрів, про які ми говорили. І критика на адресу голови адміністрації була б все рівно. Про перинатальний через рік всі забули б, а говорили б, що у нас на 503 мільйони гривень не завершеного будівництва, а що зробив голова ОДА за два роки? Воно ж як стояло, так і стоїть. Вибачте, ремонти в своїх кабінетах ми не робили, у моєму кабінеті ви не перший раз і бачите, що з того часу, як я сюди прийшов, тут нічого не змінилося. Автомобілів службових чи ще якихось речей на своє утримання не купували. Левова частина коштів з бюджету розвитку була витрачена саме на ці довгобуди й вирішення соціальних питань. Окрім того, щороку громада Волині 100 мільйонів гривень витрачає, на жаль, на питання, пов’язані з війною. Це величезні кошти. Можна було б не один перинатальний центр добудувати.

 

«Завтра ця лихоманка закінчиться, замість бурштину з’явиться ще щось. А ми тут ліси поріжемо, знищимо сільгоспугіддя»

 

 

— Чи бачите вирішення у 2017 році бурштинового питання? Можна сподіватися, що волинський бюджет нарешті поповниться і бурштиновими коштами?

 

— Сподіваюся, що Постанова Кабміну, яка прийнята, стане першим кроком у вирішенні цього питання. Бюджет може й повинен наповнюватися. Правда, не знаю, чи у таких цифрах, як дехто говорить і декларує (500 мільйонів доларів за 5 років, - ред.). При такому наповненні Волинь матиме бюджет більший, ніж має Київ. Тому є занепокоєння, щоб це не було черговим популізмом. Але те, що бюджет буде наповнюватися, це однозначно, бо робочі місця створюватимуться в області і дуже важливо закріпити це законодавчими актами. Першою чергою це пов’язано зі зміною податкового законодавства, щоб у місцеві бюджети надходили відповідні відрахування від ренти на видобуток корисних копалин. А то маємо в Локачах газове родовище, а місцевий бюджет з того нічого не має, крім ПДФО. Все зареєстроване на Львівщині. Та перший крок зроблено і потрібно рухатися далі. Я, як голова адміністрації, говорив про це і в уряді, і в АП, й далі буду говорити. Разом з тим, треба дуже виважено підходити до того, як буде видобуватися бурштин і що ми залишимо нащадкам після себе. Коли мені розказують, що тут поставлять потужні компанії і вони масово видобуватимуть бурштин, то я хочу сказати спеціалістам «Волиньприродресурсу», що треба буде зрізати три четвертих лісів на Волині, аби видобувати промисловим способом цей бурштин. Тому що 80 відсотків каменю знаходиться у лісових масивах. А для того, щоб наступний ліс виріс, треба як мінімум 30 років. Це означає, що нам треба дуже серйозно подумати. І ще одне питання: а якщо завтра в Китаї закінчиться ця бурштинова лихоманка, що будемо робити? Що робитимуть ці потужні підприємства? Десять років тому бурштин нікому не був потрібен. У мене бабця розпалювала ним піч. І завтра ця лихоманка закінчиться, замісить бурштину з’явиться ще щось. А ми тут ліси поріжемо, знищимо сільгоспугіддя. Тому дуже обережно до цих речей треба підходити. Маємо яскравий приклад — шахти Нововолинська. Шахт наробили, вугілля сьогодні добувати не можемо, тому що обладнання застаріло й комбайн замість 80 см захвату бере півтора метри, тобто половину піску й руди втягує. Перспектив у цих шахт немає, тільки недобудована десята має перспективу. Тому до використання корисних копалин треба підходити дуже й дуже виважено. Завтра зміниться система в енергетиці, підуть нові технології й енергію будуть добувати з повітря, навіть не з сонця. І це не фантастика. І що будемо робити? Помпувати, консервувати шахти, витрачати на це сотні мільйонів. Так само і з бурштином. Він сьогодні цікавий тим, що є покупець, що є ринок і дуже ажіотажний, на якому хтось непогано заробляє. Але ситуація може змінитися, і завтра-післязавтра цей бурштин, як і колись, нікому не буде потрібен.

 

Ми маємо прекрасну можливість ефективно використовувати наші лісові багатства, включаючи деревину. Ми повинні говорити сьогодні про повернення льону на Полісся, тому що це культура, яка була, є і буде потрібна. Дехто мене критикує, бо на території Рівненщини вже будується потужний новий льонокомбінат. Але і на Волині за цю справу теж почали братися. У Ратнівському районі «Ратнівський аграрій» у позаминулому році посіяв перші десятки гектарів льону і за два останніх роки наростив площі. Не скрізь, можливо, про це говоримо, тому що це експеримент і треба побачити, що з цього вийде, але це вже є. Це перші кроки, коли ми повертаємо льон на волинську землю.

 

— Непрості часи чекають соціальну галузь у новому році. У медицині та освіті просто таки революційні зрушення анонсуються. Але не завжди люди розуміють зміст цих перетворень, коли закриваються в селі школа, дільнична лікарня і т. п. Прокоментуйте, будь-ласка, ці зміни.

 

— Довкола закриття шкіл справді тривають гарячі суперечки. Але… Давайте згадаємо школу, в якій ми з вами навчалися. У невеликому двоповерховому приміщенні навчалася тисяча учнів й чимало з них доїжджало з довколишніх сіл. А скільки навчається учнів у школах, які ми сьогодні будуємо? У десятки разів менше. Тому коли я говорю про завантаженість шкіл, у яких вчиться по 5 чи 10 дітей, то чую на свою адресу багато критики. А я кажу: «Приїжджайте і подивіться, в якій школі у Камінь-Каширську навчався я». І знання здобували нормальні, і вибачте, коли вступав у Київський політтехнічний, конкурс був 18 чоловік на місце. І не було ні блатів, ні платників. І слава Богу виросли, вивчилися. Я за те, щоб для учнів були максимально сприятливі умови для навчання. Але я категорично проти, коли в одному приміщені класу вчиться другий клас і четвертий, і одна вчителька їм одночасно викладає. Уявляєте, які знання здобувають ці діти? Коли деякі політики говорять, що не можна закривати такі школи, що не потрібні нам опорні школи, я хочу у них запитати: а ви в якій школі вчилися? У такій? Дуже багато питань до індивідуальної форми навчання. Що це за навчання, коли вчитель приходить до дитини тричі у тиждень і вчиться по 30 хвилин. Напевне, теж потрібно думати над цим питанням. І багато-багато інших речей. Багатьом не подобається, коли ми говоримо про реформи. Але реформи ніколи не були легкими і де б вони не робилися, завжди буде критика, незадоволення. Але ті ж самі поляки показали, що реформи можна робити. І країна, суспільство змінюються. Так же само критикували Бальцеровича, коли він починав реформування у Польщі. Так же критикували Леха Валенсу, коли він ламав посткомуністичну систему. Під час таких ось перехідних етапів, коли суспільство змінюється, не може бути все гладко й добре. Будуть і позитив, і негатив, буде критика й помилки. Головне — правильно оцінювати все й робити відповідні висновки. Зовсім недавно були в Голобах і не можу зрозуміти, як за 5 кілометрів від Голоб можна вчитися у школі, яка гірша, ніж склад для палива? Це яскравий приклад того, що не потрібно боятися говорити про це й не треба розводити демагогію та грати на таких речах.

 

«У мене є три паспорти: один український, закордонний і дипломатичний. І на всіх трьох, гарантую стовідсотково, стоїть герб України»

 

 

— Володимире Петровичу, відбулися перші вибори у новостворених об’єднаних територіальних громадах. На ваш погляд, політичні амбіції не завадять їм ефективно працювати на благо місцевих громад?

 

— Наші місцеві депутати стараються у чомусь копіювати депутатів Верховної Ради, намагаючись показати свою значимість, у тому числі – і на місцевих виборах. Але я цілком нормально ставлюся до того, що представники політичних сил декларують своє бажання брати участь у цих виборах. Єдине під час цих виборів це те, що ніхто з кандидатів не зв’язав свої програми із зобов’язаннями політичних сил, які вони на себе брали під час місцевих виборів. Ніде цього не чув. Сільський голова об’єднаної громади, ідучи від політичної сили, має нести таку ж відповідальність за своїх політичних партнерів, тому що йому доведеться зреалізовувати на території місцевої громади й програмні засади партії. Почитайте їх, згадайте, що там було сказано й скажіть, що їх підтримуєте. Ні, зате в більшості випадків звучало «ми побудуємо дитячий садочок», «ми зробимо дорогу» і т. п. Тобто на кандидатів повісили прапорець політичної сили і все. Дуже добре, якщо після виборів представники політичної сили будуть розуміти, що це не просто прапорець, а й відповідальність. Напевне, місцеві вибори теж є якоюсь пробою сил і можливістю показати свою значимість. Перший етап виборів показав баланс сил в області. Немає сьогодні переваги ні однієї політичної сили. Умовно кажучи, ті політичні гравці, що представлені в обласній раді, рівномірно здобули перемогу на першому етапі виборів 11 грудня. І я впевнений, що такий розклад залишиться і під час всіх виборів, що проходитимуть в об’єднаних територіальних громадах. Це свідчить про те, що майже такий баланс спостерігається і в волинському політикумі. І тому бажання зламати цей баланс і призводить до тих умовних конфронтацій. Кожна зі сторін пробує себе, розпихуючи всіх ліктями і плечима.

 

— За великим рахунком людям геть все одно, до якої партії належить їхній сільський голова. Аби він працював для громади, будував дороги, ремонтував дахи….

 

— Тепер вже не буде все одно. Тепер будуть показувати пальцями й казатимуть, що ця людина є представником тієї політичної сили. І ця сила має за неї відповідати, а обранець має чітко розуміти, що йому теж доведеться відповідати за свою політичну силу не лише в межах своєї громади, а й за її межами.

 

— Керівники громад сусідньої Польщі, досвід адмінреформи якої Україна намагається скопіювати, теж мають партійну приналежність?

 

— Тільки до того моменту, як ідуть на цю посаду. У Польщі, як і в об’єднаній Європі, внутрішньополітичні дискусії аж ніяк не впливають на розуміння значимості того ж поляка для своєї країни. Ми ж сьогодні у багатьох випадках у внутрішньополітичних дискусіях забуваємо про Україну. І коли наші політики виймають із кишень паспорти громадян інших країн — то це дуже багато значить. Це показує їхню дволикість. Не думаю, що у нас, на місцевому рівні, є такі. Але вважаю, ми, волиняни, приймаючи рішення про вступ до тієї чи іншої партії чи голосуючи за ті чи інші лозунги, які в багатьох випадках формуються головними політичними осередками не на Волині, повинні розуміти відповідальність перед волинською громадою. І якщо цей політичний лозунг сформований у Києві, Львові, Дніпропетровську або ще десь, то маємо себе запитати: чи завжди він підходить для волинян? Це так само, як закордонний паспорт.

 

—У вас ніколи не було спокуси запастися паспортом якоїсь країни на чорний день?

 

— Відверто вам скажу: у мене є три паспорти. Один звичайний - український, закордонний і дипломатичний. І мені цього цілком достатньо. І на всіх трьох, гарантую стовідсотково, стоїть герб України. Тим більше, що сьогодні є можливість відповідним структурам спокійно перевірити, маєш ти паспорт іншої країни чи ні. У медіапросторі є достатньо інформації, можна робити платні чи безкоштовні запити – і тобі видадуть інформацію, громадянином якої країни чи право проживання на території якої країни ти маєш. Приховати цього неможливо. Тому про всіх, хто має по два-три паспорти, всі знають.

 

«Я тільки надіюся, що це вже не високосний рік і що з небес трохи попустить»

 

 

— Питання, відповідь на яке чекає кожен українець і не тільки: чого нам чекати у 2017 на Донбасі? Зробіть свій прогноз…

 

— Україна була, є і буде. Це перший політичний прогноз. Я дуже хочу, і цього хоче кожен українець, щоб був мир. Але я хочу, щоб була перемога. Не хочу, щоб був мир на засадах капітуляції. Я дуже не хочу, щоб ми забули про те, що відбулося два роки тому. І коли сьогодні людина, яка знаходилася за гратами і яку витягував звідти весь український народ, одного з бойовиків називає Сашею, то я цього не розумію. Який він Саша? Він сам сказав, що застрелив 15 українських солдатів? То який він Саша? Давайте ще одного назвемо Адольфіком. Тому треба давати оцінку всім своїм діям, і політичним уподобанням в тому числі. Всі ми молимося, щоб в Україні був мир. Але тільки не будь-якою ціною. Це має бути перемога українського народу. Така моя громадянська і політична позиція. Як буде розвиватися ситуація в світі — побачимо. Війна в Сирії не припиняється, риторика новообраного президента США Трампа змінюється, які будуть рішення прийняті по Україні — поки сказати важко. А ще вибори в Німеччині та Франції, незрозуміла до кінця позиція Нідерландів щодо вступу України в ЄС. Нашим дипломатам у 2017 році треба дуже активно попрацювати над зміцненням іміджу України, щоб ще більше доносити до світової спільноти, що Україна бажає і буде членом ЄС. І, звичайно, розвивати економіку треба. Ніяка політика, ніякі задекларовані наміри не будуть сприйматися, якщо у нас не розвиватиметься економіка, якщо ми не поборемо корупцію і не зможемо задекларувати реальні європейські цінності. Думаю, 2017 буде не менш складним, ніж 2016. Я тільки надіюся, що це вже не високосний рік і що з небес трохи попустить.

 

— Будемо сподіватися й вірити. Хочеться додати в нашу розмову трішки новорічного настрою…

 

— Не хочеться згадувати якісь дуже давні події, але я вже не раз казав, що у мого тата 31 грудня день народження, тому цього дня ми всі збираємося у сімейному колі. Новий рік — подвійне сімейне свято для нас. І цього року будемо зустрічати його з родиною. А тим більше, що у тата ювілей — йому виповниться вісімдесят.

 

—А на Різдво у дитинстві ходили колядувати?

 

— Звичайно, як і всі сільські хлопчаки. Не просто колядували, а приколядовували, бо це була можливість ще і якусь копійчину заробити і в торбинку щось покласти. Всі приходили додому червоні, обмерзлі, бо зими тоді були не такі, як тепер. І в тій сумочці дещо було, чим могли похвалитися.

 

— Ваші новорічні побажання волинянам?

 

— Хочу побажати всім, і собі першою чергою, впевненості. Хочу, щоб ми були впевнені у правильному поступі України і розвитку нашої громади. Ми дуже багато зробили разом у 2016 році, але нам ще більше потрібно зробити у році, який наступає. Тому всім бажаю міцного здоров’я, хай Господь допомагає у всіх ваших добрих справах, хай статок, добробут, любов будуть у кожній волинській родині. А нам, політикам, розуміння, єднання і впевненості в нашій країні.

 

— Дякую від імені всіх читачів «Волинської правди». Вам і вашій родині бажаємо гарних новорічно-різдвяних свят, щедрої куті і ніякої біди!

 

Розмовляла Ніна РОМАНЮК



Володимир Гунчик: «Дуже хочу, і цього хоче кожен українець, щоб був мир. Але я хочу, щоб була перемога» Ще один рік добігає до свого фінішу. Яким він був для Волині, з чим зустрічає область новоріччя і чого чекати у 2017-му — про це у розмові з головою Волинської облдержадміністрації Володимиром ГУНЧИКОМ.
Ніна РОМАНЮК
Теги: Соціум Політика


Ні, не вдасться Палиці перетягнути ковдру на себе. Гунчик виріс політично і відчув упевненість в своїх силах,
21:25 23.12.16, Овідій
Відповісти
ну я не знаю, чи усі мене підтримають, але Гунчик - найліпший губернатор, який був у Волині! принаймні краде найменше!
18:21 22.12.16, Яzz
Відповісти
він краде як і усі його попередники!
18:22 22.12.16, Олесь
Якщо Гунчик добудує перенатальний центр в наступному році, то всьо - лучани повірять в правильного політика.
17:51 22.12.16, Уляна
Відповісти
Таке враження, що коментарі пишуть два клани: один Гузівський, другий - Палицівський.
13:55 22.12.16, читаю Правду
Відповісти
Да-а, ці два тіпа потріпали в цьому році Гунчику нерви.
17:43 22.12.16, Олег
Таке мирне, світле інтерв*ю перед святом. Звичайно, кому захачеться вкінці року говорити про свої промахи. Але тільки сильні здатні визати їх, а от чого-чого цього в розмові не було....
13:51 22.12.16, Дарина
Відповісти
Не такий вже він порядний, як ви пишете. он автозавод довів до зубожіння? Довів. І ви думаєте, що він зробить шось добре для області.
13:25 22.12.16, Юля
Відповісти
Ти спершу порахуй, скільки років він вже не керує заводом, а тоді пиши.
13:28 22.12.16, Боря
Головне щоб ці слова не виявилися банальним популізмом!
13:23 22.12.16, Читач
Відповісти
Класне інтервю і класний гунчик!реально достойний чоловік,вартий поваги і робить добрі справи для громади
13:22 22.12.16, Волинянка
Відповісти
Треба в наступному році Гунчику більше нагинати митників. Бо така ситуація, як зараз, не нормальна.
13:16 22.12.16, водій
Відповісти
Гунчик занадто порядний, порівняно з замами і депутатами.
12:42 22.12.16, читач
Відповісти
Бідний чоловік: весь рік працював, поки його зам по Швейцаріях гуляв.
11:10 22.12.16, Жанна
Відповісти
Коментар:
Ваше ім`я:
e-mail:
32+16=?
Ви незареєстрований користувач, тому коментар з’явиться після перегляду модератором. Зареєструйтеся, будь ласка, щоб мати можливість залишати коментарі без модерації